Вчора розмовляв з давньою знайомою, направду хорошою людиною, і почув від неї повчальну життєву історію.
Вона сама є з Криму. І коли рашисти захопили Крим у 2014 році, в неї був шок і крайній розпач. Її чоловік, який очевидно, що ії любить, намагаючись її розрадити, повіз тоді її на море, у Хорватію, щоби розрадити.
Вона мені розказала, що сидячи тоді на чудовому хорватському узбережжі, вона почувала себе геть розбитою горем втрати частинки рідної землі.
Побачивши ії геть невеселий стан, який очевидно що дисонував з красою навколо, підійшов до неі власник ресторану поруч на узбережжі, і запитав у чому річ.
Вона позповіла йому про своє горе, про окуповані території Украіни, про втрачену малу Батьківщину, по якій вже неможливо буде пробігтись, пригадуючи дитячі часи. І сказала, що це іі особистий біль, який навряд чи зрозуміє, бо він тут просто насолоджується своєю роботою у цьому раю.
І тут хорват сказав те, що перевернуло її внутрішній всесвіт.
Він сказав:
«Я знаю, що ви відчуваєте. Більше ніж. А ви навіть не здогадуєтесь скільки ми, хорвати, втратили у НАШІЙ війні. Як у нас вирізали населення цілими селами. Як гинули цілими родинами. Просто за те, що ми хорвати.
А ви, українці, у цей час займались своїми справами. І співчували, але не більше, нашим стражданням.
А тепер, страждаєте ви, українці. І ми вам співчуваємо. Проте, в нас життя продовжується і воно ПОВИННЕ продовжуватись, якби тяжко вам не було».
Прочитали?
Видихнули?
А тепер я скажу мораль.
В світі кожен сам за себе. Цинічно? Так. Але, ігноруючи реальність, ми їі не змінюємо.
Ми волаємо про допомогу – фінанси, медикаменти, гуманітарка, зброя, закрите небо.
І все правильно робимо.
Проте, чомусь дивуємося, що весь світ не кинув всі своі інтереси виключно заради України.
Серйозно?
Та камон!!!
Те єднання цілого світу на нашу підтримку не отримувала жодна держава, ніколи!!!
Ах, цього не достатньо?!
Та для більшості політиків і їхніх виборців, протягом цих двох тижнів, довелось переламити себе в корені і то декілька разів!!!
Так, я так само як і ви, хотів би, щоб НАТО закрило небо над Україною, і щоби більше не постраждала не лише жодна цивільна особа, а і жоден украінський військовий.
Але, так воно не працює. Світ вже робить стократ більше, ніж він міг собі уявити донедавна. І зробить ще більше, я певен.
Але, коли ми кажемо Заходу, що Путін не спиниться на Україні, якщо ми не встоімо, задаймо собі ще одне не зручне запитання.
Скільки з нас вірили у широкомасштабне вторгнення рашки 23.02.2022?
То скажіть, чому мають вірити у можливість такого вторгнення громадяни краін – членів НАТО?
(Країни Балтіі і Польщі тут у розрахунок не беріть, вони добре знають неадекватність Кремля)
Тому, кожен раз, коли десь виникає претензія – а чому Захід робить недостатньо, запитаймо самі себе, а що кожен з нас зробив для того, щоби Украіна стала сильнішою?
Бо світ любить сильних, і допомагає сильним, а не слабким.
І ми не лише вистоїмо, ми – переможемо. І отримаємо небувалу допомогу. Ліквідуємо джерело світовоі чуми. Все буде добре.
Але, за нашу легковажність протягом останніх 30 років доведеться заплатити дорогу ціну, дуже дорогу. І Захід нас підтримає, але роботи замість нас не зробить. Бо цього дракона належиться здолати саме нам. Пора припиняти існування перманентноі загрози існуванню нас, як націі.
Всіх цілую і обіймаю!
Ruslan Sydorovych
