В світі все є відносним
Коли ми з Andrii Piven вирушали з Західної України на Київ – наші родини плакали.
Нині ж вони радіють, коли ми щоразу в Київ повертаємося.
Бо з Ірпеня.
Відносність – це коли умовляєш літніх людей покинути просмерділі ліжка в холодних приміщеннях і евакуюватися до столиці, а у відповідь чуєш, що Київ давно ж розбомблено, якщо вже тут таке, і взагалі звідки ми узялися.
В момент, коли ми їх довезли до підірваного мосту і їх почали підхоплювати наші медики, всюди красені-військові, блимавки, волонтери, перев’язки та носилки, діловита робота – старенькі разом розревілися.
Важко нафантазувати, що вони за ці два тижні інформаційної блокади собі науявляли про оточуючий світ.
А скільки ще таких по підвалам…
Відносність – це коли мені раніше здавалося найважчим завданням у світі вдягнути малого Марка в черевички та комбінезон, а сьогодні я пробував зібрати і взути стару пані, яку ми вивезли на “велику землю”.
І от все наче швидко, але кудись загубився пуховий платок.
Без нього ніяк не можна, 10 хвилин шукаємо.
Де ключ від дверей?
Як це незамкнені двері лишити?
Той що, що сусідній будинок без даху і пошматований артилерією, двері мають бути на замку.
Відносними є хвилини, які тягнуться, мов кисіль, коли ти очікуєш на готовність до виїзду одночасно трьох стареньких, бо в тебе список евакуацій і комендантська година.
І ця ж відносність перетворює їх на летючі миті для тих, хто евакуюється.
Зібрати все життя в секунди, розіпхати його в невеликі торби, які тільки і зможеш понести, бо не віриш, що тебе не кинуть на півдорозі і там допоможуть.
Гребінець, а отут чисті шкарпетки, а подайте дутіки, я їх ні разу не вдягала, але шоб перед людьми було не соромно, о горе ж яке, за що це мені у 85 років, а ліки, ліки не забути, а тут я не пам’ятаю шо, але беріть, сина поховала, він глибоководний водолаз 58 років, тут його могила, а отут давайте поприбираємо, негоже, щоб так лишалося, а ви нас не обманете?, ми літні люди, не обманюйте нас, у нас нічого немає, візьміть ковдру, де ж паспорт, а ви нас точно не покинете?
Відносність – це коли літній пан бере величезний туристичний рюкзак і ти очікуєш, що він напхає його теплими речима, харчами і всіляким цінним крамом, а він кладе дещо справді коштовне – книги, пожовклі рукописи, чорновики…
Ну, звісно, ми ж будинок письменника евакуюємо… могли б здогадатися.
Відносність – це коли працюєш на вулицях Ірпеня і дивуєшся, як таке може коїтись у 21 столітті.
А потім бачиш фото з Маріуполя і інколи навіть починаєш підставляти обличчя весняному сонцю, помічати птахів та намагатися дістатися замкнених у квартирах тварин.
Люди.
Ви чудові.
Всі ті, хто сидять по ті сторони екранів і підтримують Армію та волонтерів.
Всі ті, хто стоять зараз на блоках та нулі.
Всі ті, хто співає колискову ворогу. Останню колискову в його нікчемному, потраченому намарно житті.
Всі ті, хто заїздить глибше нас та витягає більше людей, ніж ми.
Всі ті, хто заїздить ближче за нас і витягає менше людей, ніж ми.
Бо навіть одна врятована людина – це цілий Всесвіт.
Ми стоїмо.
Ми не підемо на компроміси, бо тоді всі ці жертви і страждання – марні.
Росіяни мають відповісти абсолютно за все.
За тазіки з фекаліями в коридорах.
За замерзлу воду в кухлях біля ліжок.
За помираючих тварин у закинутих квартирах.
За тіла померлих поміж будинків.
За людей, яких російські солдати нині тримають заручниками у підвалах житлових комплексів, аби захиститися типу від нашої арти, бо судять по собі і самі луплять по житловим кварталам.
Переможемо, шановні.
Вже перемагаємо.
Стоїмо.
