Там, де кров людська текла привільно,
Там, де гори каменю і скла,
Жінка з міста Бучі, божевільна,
В храм на Благовіщення прийшла.
Впала рано-вранці на коліна
На руїнах помежи людьми
Й довго-довго плакала уклінно:
«Господи, візьми мене! Візьми!».
Вигребла обвуглену ікону,
Дивом уцілілу у вогні,
Та й у небо рушила червоне,
І прокльони сипала війні.
Може, й ви почуєте пекучі,
Прегіркі прокляття з далини –
Знайте: це і є та жінка з Бучі,
Жінка з божевільної війни!
